Приветствую Вас Гость | RSS Четверг
24.05.2018, 01:18
Газета "СЕКУНДА"
Форма входа
Главная Каталог статей Регистрация Вход Поиск
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [252]
Друзья сайта
Наш опрос
Якій фракції Верховної Ради Ви довіряєте?
Всего ответов: 17
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Мои статьи

Володимира Бринзака – у відставку!

Володимира Бринзака – у відставку!

 

Провал. Так можна охарактеризувати виступ збірної України з біатлону на чемпіонаті світу, який завершився 22 лютого у корейському Пхенчхані. Провал, бо вперше за останні 4 роки ми не здобули жодної медалі на головних біатлонних стартах. Нагадаємо, що в 2006-у в нас була бронза Олімпійських Ігор Лілії Єфремової, 2007-го – бронза Андрія Дериземлі на чемпіонаті світу, 2008-го –  срібло і дві бронзи на тому ж таки ЧС, які вибороли Оксана Хвостенко та жіноча естафетна збірна. На цей раз ми не лише повернулися додому з порожнім кошиком. Ми отримали гучного ляпаса по нашому самолюбству. Адже в загальному заліку чемпіонату світу нас обійшли такі „біатлонні” країни як Словаччина, Словенія і Хорватія, яких в минулі роки Україна залишала далеко позаду себе.

Загалом, в Кореї медалі різного ґатунку отримали 9 країн. України в цій когорті немає. Ще більш прикрим є той факт, що саме на цей останній передолімпійський чемпіонат покладалися значні надії українських шанувальників біатлону. Адже на останніх етапах Кубка світу ми регулярно показували високі результати, не один раз наші біатлоністи підіймалися на п’єдестал, а в заліку Кубка націй наші чоловіча та жіноча команди посідали 6-е і 4-е місця відповідно. Але вийшло так, що саме на чемпіонаті світу на нас чекало величезне розчарування. Напередодні чергової зимової олімпіади це не може не насторожувати – регрес нашої команди, особливо жіночої її складової, порівняно з ЧС 2008-го року, є очевидним. В першу чергу це стосується лідера жіночої збірної Оксани Хвостенко, яка, попри стабільну стрільбу, наразі демонструє швидкість на рівні біатлоністок резервних складів збірних Німеччини і Росії. У чоловіків ще більш прикра картина – абсолютний лідер по стрільбі за результатами сезону Олег Бережний є одним з „безпросвітних” аутсайдерів по бігу! За В’ячеслава Деркача і Олександра Біланенка я краще взагалі промовчу.

Але в чому причина провалу? Хто винен? Ці питання виникли у вітчизняних шанувальників біатлону одразу по закінченні чемпіонату світу. Задати їх треба, вочевидь, тренерському штабу нашої біатлонної дружини. Але я б не поспішав зводити нашу невдачу лише до прорахунків тренерів. Так, останні припускалися помилок, зокрема й тактичних. Але! В минулі роки цей же тренерський склад домігся достатньо високих результатів. Та й показники початку сезону свідчать, що нашою збірною керують далеко не дилетанти. Передумова провалу криється, як не банально б це звучало, в прогнилій бюрократичній системі НОК, Міністерства молоді та спорту і Федерації біатлону України.

Цікаво, що один з тих, хто є безпосередньо відповідальним за стан підготовки нашої збірної, – президент ФБУ Володимир Бринзак, знаходиться на своїй посаді з 1996 року, тобто вже 13 років поспіль. Мені це нагадало випадок з нотаріусом в моєму рідному місті Анапа (Російська Федерація), який завіряв свідоцтво про смерть моєї бабусі в 1991 році. Минулоріч виявилося, що він і дотепер посідає ту ж саму посаду.

В проміжку з 1996-го по 2009-й рр. ми мали лише дві медалі на Олімпійських іграх – срібло Олени Петрової і бронзу вже згадуваної Лілії Вайгіної-Єфремової. Але навіть цей не такий вже й високий результат організував в першу чергу тренерський штаб, а не бюрократичний апарат ФБУ. За останні роки біатлоністам не було кардинально поліпшено умови тренування, натомість регулярно траплялися перебої з наданням коштів, в кінці 2008 року на етапі Кубка світу в австрійському Хохфільцені наша збірна взагалі була змушена жити і тренуватися „в борг”! Якби не кошти від всесвітньої федерації біатлону, стан готовності нашої збірної був би куди більш низьким.

Витрати на біатлон в Україні кардинально відрізняються не те що від європейських і російських, але й білоруських показників. Держава за стільки років не почухалася, аби принаймні спробувати створити нашим біатлоністам умови для тренувань, подібні до європейських. Пан Бринзак, який, схоже, і не думає злазити з насидженого місця, так  і не навчився вибивати з держави кошти на потреби біатлону. А навіщо! Головне, аби власна дупа в теплі була!

В результаті такої от „плідної діяльності” ФБУ наша збірна втратила Олену Зубрилову, яка в 2002 році перейшла до табору наших сусідів-білорусів. А наприкінці минулого року Володимир Бринзак шокував громадськість заявою про те, що змінити громадянство хочуть і сестри Семеренко – надія нашої жіночої біатлонної команди. Щоправда, дівчата цю заяву спростували. Честь і хвала їм за те, що вони не спокусилися на апріорі кращі умови тренування, які їм могли реально запропонувати в інших країнах. Але на голому патріотизмі довго виїжджати ми не зможемо.

Є факт відтоку молодих перспективних кадрів за кордон. Натомість, ми змушені натуралізовувати біатлоністів другорядного класу з інших держав. Так, наприклад, опинився в Україні Олексій Коробейников, який не мав шансів на потрапляння в основну команду Росії. Або інший приклад - Олексій Айдаров з Білорусі. Він хоч і заслужений біатлоніст, але в тому віці, в якому він перейшов під знамена збірної України, спортсмени в основному зав’язують зі спортивною кар’єрою. В результаті Айдарова і Коробейникова витіснили зі збірної молоді Роман Прима і Олег Бережний – вихованці українського біатлону. Хотілося б спитати президента ФБУ: навіщо федерація витрачала сили і кошти на натуралізацію спортсменів, які були не чим не кращі за українських біатлоністів?

Крім бездарної кадрової політики на совісті ФБУ також лежить слабка функціональна підготовка спортсменів. Ті ж німці, австрійці чи росіяни мають при тренерському штабі велику методичну групу, яка займається різним спектром питань – від змазки лиж до підбору препаратів для відновлення фізичних кондицій спортсменів. У нас же спеціалістів у даних сферах не вистачає катастрофічно. В результаті – незадовільний стан Оксани Хвостенко перед ЧС, яка не в повній мірі відновилася після хвороби, психологічна нестійкість спортсменів, як наслідок - провал жіночої естафетної команди після прикрого падіння Олени Підгрушної на старті, недостатній рівень дисципліни тощо.

Що й казати, непрофесіоналізм наших чинуш – починаючи від міністрів молоді і спорту різних років і закінчуючи головами федерацій окремих видів спорту – просто таки вражає. Якби не ентузіазм тренерів і спортсменів, то після останніх двох олімпіад замість бравади, ми, очевидно, почули б слізливі виправдання наших бюрократів. Але такий стан речей цілком може набути реальних обрисів наступного року; принаймні, поки що не видно, за рахунок чого і кого ми можемо взяти хоча б одну медаль на зимовій Олімпіаді у Ванкувері.

Вже зараз українські бюрократи шукають виправдання невдачам наших спортсменів, що виступають у зимових видах. Природно, все намагаються списати на кризу. Але насправді основних причин наших невдач три – байдужість держави до багатьох видів спорту, непрофесіоналізм спортивних чиновників та безвідповідальність останніх. Наприклад, у 2002-у році ми мали просто таки жахливі результати в біатлоні на Олімпіаді в Солт-Лейк Сіті. Але пан Бринзак, як відомо, як сидів, так і залишився сидіти в своєму кріслі, відчуваючи повну безкарність, для виду виправдовуючись тим, що „всім в державі байдужі проблеми біатлону”. Але постає питання: якби його виперли, чи став би новий керманич ФБУ діяти так само безвідповідально і безініціативно, як його попередник? Думаю, що ні. Вочевидь, нова людина стала б шукати нові методи роботи, шукати кошти, розуміючи, що в разі невдачі також може залишитися на вулиці.

Тож, аби у Ванкувері не повторилася історія Солт-Лейк Сіті, керівництво федерації біатлону на чолі з Володимиром Бринзаком має піти у відставку. Не тільки і не стільки через невдалі результати на нещодавньому чемпіонаті світу, але задля того, щоб оновити склад федерації, ввести „молоду кров”, яка привнесе нові ідеї, нові методи роботи тощо. І нехай нарешті наші спортивні чиновники відчують, що таке відповідальність.
Категория: Мои статьи | Добавил: Editor (23.02.2009)
Просмотров: 398 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2018Создать бесплатный сайт с uCoz