Приветствую Вас Гость | RSS Суббота
18.11.2017, 05:32
Газета "СЕКУНДА"
Форма входа
Главная Каталог статей Регистрация Вход Поиск
Меню сайта
Категории каталога
Мои статьи [252]
Друзья сайта
Наш опрос
Якій фракції Верховної Ради Ви довіряєте?
Всего ответов: 17
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0
Главная » Статьи » Мои статьи

У пошуках ДОТів на Лютізькому плацдармі

    Надворі тепло, здається, що прийшла довгоочікувана весна. Ще вчора ми освятили Пасху, а сьогодні не всиділи на місці і поїхали за Київ у пошуках цікавих пригод. Невеличка експедиція з п’ятьох завзятих мандрівників рушила в дорогу. Головним ініціатором подорожі став відомий журналіст Віктор Тригуб, який повіз нас на власному авто яке, до речі, долало такі перешкоди, що нам всім було дивно як це так може бути, але чорна «Волга» нас не підвела і вперто прокладала собі шлях поміж соснових дерев.

    Ми –  у складі головного редактора журналу «Музеї України» Віктора Тригуба, Любові Рошко, Ростислава Тригуба та головного редактора «Закарпатського краю» В’ячеслава Рошка  йшли з метою, щоб знайти на Лютіжському плацдармі (Вишгородський район) ДОТи часів Другої Світової війни. Але наша подорож напевно не відбулася б, якщо б з нами не пішов  Володимир Даниленко - директор Музею слідопитів, академік Міжнародної академії козацтва, полковник козацтва, який добре знав, де розміщені ДОТи.

    Спочатку ми знайшли підірвані ДОТи, а потім вже й цілі. Особливо дивували зруйновані, їхні стіни, що були майже метрової товщини порвав потужний вибух.  З-під зруйнованих бетонних брил стирчать товстелезні швелера. Не менш цікаві й уцілілі ДОТи довкола яких збереглися ходи сполучень, щоправда вони завалені. Заходимо в довготривалу вогневу точку (ДОТ), а там сиро й мокро, але приміщення досить широкі, висота близько двох метрів. В деяких спорудах ми ще побачили кріплення для великої вогнепальної зброї. Шкода, що не взяли ліхтариків в темноті майже нічого не видно.

    Володимир Даниленко на своїй всюдихідній «Ниві» водив нас від одного укриття до іншого. І так за чотири години пошуків знайшли більше п’яти таких вогневих точок. Коли сили було майже вичерпано витягнули свої смачненькі бутерброди, щоб втамувати лісовий голод. Природа була прекрасною, високі сосни та спів пташок заспокоювали душу, вгамовуючи в серці київську метушню. Вже стомлені та виснажені збиралися їхати додому, але тут Ростик Тригуб запропонував спробувати, щось пошукати з металошукачем у лісі. Ідею підтримав Володимир Даниленко, який добре знав, де проходили бої. Адже за його плечима як доброго слідопита багато знайдених солдат, рештки яких були перепоховані. Знайшов пан Даниленко і багато цікавих речей як і радянських так і німецьких військових. Зараз він тісно співпрацює з Національним музеєм «Битва за Київ у 1943 році». Як каже він сам: «Найбільшим моїм досягненням у пошуках є рештки загиблих. Вважаю своїм обов’язком  знайти, забрати і перепоховати їх із поля битви. Вони заслужили, щоб їх покласти в добру землю вічного спокою та миру».

      Переповнені великим захватом ми вдалися до пошуків, втома кудись зникла, очі загорілися ентузіазмом. Взявши пошуковий інвентар Володимира Даниленка почали шукати. Мені ж дісталася лопата. Металошукач майже повсюди «пищав». А ось і перша гільза… Знайшли близько п’ятнадцяти гільз різного калібру. Серед них були й німецького виробництва. Іржаві та майже трухляві вони добре збереглися. Два патрони були в бойовому стані, коли їх розламали, то порох наче був ще свіжий. Гільз знайшли вдосталь, а от щось більш цікавеньке нащупати не пощастило, мабуть, якось іншого разу...

      Акумулятори в металошукачі розряджені повністю. Надворі вечоріє, треба їхати додому. З повною жменею іржавих трофеїв повертаємось в сьогодення. Наша «залізна конячка»  взяла курс на Київ. Стомлені та виснажені ідемо додому. Але слів бракує, щоб висловити побачене, емоції нас переповнюють. Ще б пак, адже було так гарно і головне всі повернулися тверезими. Тиснемо один одному руку і нас знову поглинає київська метушня.

      Наостанку хочеться подякувати родині Тригубів за цікаву подорож, щиро надіємось, що вона була не останньою, адже наш нестримний потяг до мандрів одного разу нас знов покличе в цікаві подорожі загадковим українським краєм.     

В`ячеслав Рошко   

Головний редактор громадсько-культурологічного журналу

"Закарпатський край"

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Категория: Мои статьи | Добавил: roshko30 (06.04.2010) | Автор: В`ячеслав Рошко
Просмотров: 392 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:

Copyright MyCorp © 2017Создать бесплатный сайт с uCoz