Я, президент трьох республік…

Іноді, Інтернет-жарти суттєво впливають на геополітику. Та і на просту політику. Швидко перетворюються на легенди, які живуть роками. Занадто сіре і безбарвне у нас життя.  А тут такий сюжет!  Згадаємо веселі події зі створення трьох самопроголошених, невизнаних республік, оголошення війн, окупації, світову експансію, мільярдні скарби, таємниці, що вже увійшли у золоту серію міжнародних спецслужб і української журналістики.

Після того, як ми випадково спровокували протистояння Президента США Джорджа Буша і тодішнього Президента Росії В.Путіна, довкола козацьких регалій Запорозьких і Кубанських козаків, що закінчилося пограбуванням російським спецназом американського музею, нічого видумувати не довелося. Достатньо було той калейдоскоп записувати, чи хоч запам‘ятовувати.

Світовими справами займаються дуже серйозні і жорстокі люди. Робота у них досить напружена. Уявіть, коли до цих суворих міжнародних ритмів, незрозумілим чином, потрапляє галаслива компанія, що робить два маленьких культурологічних сайти, які переважно читають діти старшого шкільного віку і студенти.

Отож, коли росіяни нахабно грабонули Музей Кубанського козацтва у Нью-Джерсі, зі скандалом переправивши Січові регалії до Москви, ми здійснили класичний контр пропагандистський хід. Створили Комітет «Кубань з Україною». Що з цього приводу говорили у Кремлі, можливо колись розповість В.Огризко…

Штатні московські ідеологічні шавки були шоковані. Була навіть кампанія як у нашому, так і їхньому Інтернеті… Скандальчик заварився знатний! На тій хвилі ми згадали про Кубанську Народну республіку, яку урочисто відновили. Як жарт. У віртуальному варіанті. І автору цих рядків довелося проголосити себе її першим президентом. Якщо згадати той час, то саме тоді, як по команді, припинилися публікації про відділення Криму. Ефект було досягнуто.

Пішли публікації. Про історію КНР, Державу Козакію, гігантський золотий запас, який так і не знайшли…

Попри потужну моральну підтримку, ніхто з наших патріотів не ризикнув увійти в уряд в екзилі. Прибився лише тогочасний студент Київського університету Сергій Пархоменко, якого я призначив міністром інформації, а влада Краснодарського краю оголосила персональним ворогом, заарештувавши під час поїздки на Кубань…

Мало не одночасно, розпочалася нахабна кампанія Румунії проти України. Хотіли забрати острів Зміїний, Бессарабію, Буковину…

Зібралася та сама весела застільна команда і відродила Задунайську Січ у формі невизнаної республіки. Враховуючи бурхливий міжнародний досвід, почесну місію очолити нову державу, загублену десь в дельті Дунаю з румунського боку, знову доручили мені. Видали серію гнівних матеріалів, заяв, оголосивши віртуальну війну Румунії. Судячи з усього, в Бухаресті офігели. Один з сайтів легальної української партії, яка нас підтримала, зламали, розмістивши на головній сторінці герб Румунії і підпис – «Романія хакер-груп».

Війну довелося закінчити. Конфлікт вичерпався. Республіка «Задунайська Січ» залишилася. Встигли навіть випустити власну поштову марку, на єдиний нерозрізаний лист якої, відразу почалося полювання колекціонерів. Остання докризова ціна склала 10 тисяч доларів…

Коли в Чернігові виник комітет «Стародубщина з Україною», ми вже просто не мали морального права залишатися осторонь. Поки хлопці збиралися записувати пісні з казками, у день мого народження, 26 вересня, під час застілля було утворено Стародубську республіку. І вже зрозуміло, кого між тостами, обрали президентом.

Так я і став повноправним віртуальним президентом аж трьох самопроголошених невизнаних республік. Що, як кажуть, є безпрецедентним випадком в історії світової дипломатії.

Стародубщині пощастило найбільше. Вдалося сформувати повноцінний уряд. Навіть Голову Верховної Ради обрали. Все робили публічно, позиціонуючи як прикол.

Аби привернути до себе увагу, оголосили війну Гренландії. Потім Швейцарії. Антарктиді…

В мережі і досі згадують, як ми визнали незалежність малесенького острова Форвік, одночасно оголосивши війну Англії…

Відкрили сайт http://star-respublik.do.am/ , де розпочали віртуальні вибори президента. Крім реальних людей, до переліку включили казкових і мультяшних персонажів. (На сьогодні лідирує Шрек…).

Виявилося, що багатьох людей тягне до якоїсь романтичної території свободи, де відсутні ланцюги умовностей і законів. На щось таке красиве і далеке перетворилася Стародубська республіка…

Зрозуміло, були спроби втягти нас у політику. Дебілізм деяких путінських активістів дійшов до того, що нам на повному серйозі пропонували ОФІЦІЙНО визнати незалежність Абхазії і Південної Осетії після війни у Грузії!!!

Мужній Стародубський МЗС з радістю погодився, навзамін попросивши, аби РФ визнала нашу незалежність. Нагадую, територія республіки незаконно вилучена в України, та включена до складу Росії і Білорусі… Хоча, до Білорусі, ми ще територіальних претензій не висували…

Під час запеклих форумних баталій, періодично згадують і Кубань, і Задунайську республіку, і Стародубщину. Наші держави фігурують у багатьох публікаціях, згадуються у Вікіпедії… Ось типова цитата: «Сміх сміхом, але інколи буває не до сміху (вибачаюсь за тафтологію)

Випадок із життя - заслали нас по роботі у Москву, десь у перших числах березня цього року. Притому не до чужих людей, а до московського офісу нашої ж таки контори. Йде, так би мовити, виробнича нарада - кожен доповідає по своїй темі, інші задають дурні питання і п'ють газовану воду. Одним словом, процес іде без ексцесів. Доповідає московська пані, за сумісництвом - керівник нашого спільного проекту. Розказує про різні харки-макогоники і періодично запитує:"Ясно?". Ми періодично мугикаєм :"Ага" і далі цмулимо мінералку. Чергове "Ага" сказав хтось із української команди. І тут пані видає:

"-Вы всегда говорите "ага, понятно", а потом газ тырите."

Все, що я зміг швиденько придумати, це "А вы за флот не платите". На що московські друзі видають, що флот іх, а Севастополь, між іншим - місто їх особистої (тобто російської) слави. На що у мене вихопився крик душі "А Стародуб - город украинской славы, отдайте!", після чого запанувала тиша і врешті пролунала пропозиція повернутись до фахових питань.

Так що Стародуб хай оголошує війну хоч Гренландії, хоч Антарктиді, а принагідно може бути чудовим контраргументом на Севастополь. Звичайно, якщо опонент здатен розуміти хоч якісь аргументи, що, на жаль, трапляється не так часто.»

http://forum.milua.org/viewtopic.php?t=5572&start=0&postdays=0&postorder=asc&highlight=

Жарти виявилися вдалими.

Мої друзі, що стали міністрами, якось серйозно до того поставилися. Дехто навіть візитівки надрукував… Часто у дружньому колі, «міністри» просять мене сказати перший тост. І починається він традиційно: «Я, президент трьох республік, оголошую вечірку відкритою!»

Ніхто не заперечує того факту, що вся та епопея стала легендою. Мережевою казкою, яку створили ми, люди з Інтернету…