Цю версію про зображення Мазепи у Троїцькій надбрамній церкві ми подаємо з відповідними доказами вперше.

Досі в науковій літературі домінує висновок мистецтвознавця Ф. Уманцева: мовляв, на «Першому Вселенському соборі» на західній стіні церкви «зображено дві групи українських та російських урядовців», «серед них виділяються постаті гетьмана Івана Скоропадського та інших діячів» — П. Полуботка, С. Савича, Я. Лизогуба, В. Жураковського, І. Черниша.

Праворуч від них, на думку Уманцева, зображено членів Малоросійської колегії на чолі з С. Вельяміновим. Цю версію підтримують А. Кондратюк, Т. Лисенко.

Гіпотеза Уманцева спирається на припущення, що пожежа 1718 року в лаврі завдала великої шкоди Троїцькій церкві. Мовляв, про це «красномовно свідчать великі роботи, які проводилися в ній після пожежі». Звідси висновок, що «Перший Вселенський собор» виконано у 1722-1723 роках.

Але в цих аргументах слабке місце — історична основа.

Так, Малоросійська колегія створена указом Петра І від 16 травня 1722 р. Колегія обмежила владу гетьмана. Скоропадський, отримавши у Москві цей указ, занепав духом, занедужав. Повернувшись зі старшинами у Глухів, 3 липня 1722 р. він помер.

Бригадир Степан Вельямінов прибув у Глухів аж 21 липня 1722 р. Тут поводився брутально, зверхньо, чим викликав невдоволення у старшин, які у вересні подали на нього скаргу в Сенат.

Малоймовірно, що таку людину керівництво лаври одразу вирішило увічнити в композиції «Першого Вселенського...» разом із покійним Скоропадським. Гетьман та Вельямінов розминулися у часі. Отож аргумент Ф. Уманцева виглядає натягнутим.

Крім цього, Уманцеву не вистачає й інших доказів.

Не лишилося, приміром, портретів Вельямінова, Савича, Лизогуба, Жураковського, з якими можна було б порівняти осіб у композиції «Першого Вселенського...». У 1722 році Скоропадському було 76 літ, він був сивим, лисуватим (як на портретах ХVІІІ століття).

«Скоропадський» же Ф. Уманцева не старий, без залисин. Це змушує сумніватися, що «Перший Вселенський...» мальовано у 1722-1723 роках. Наступним гетьманом був Д. Апостол (1727—1734). Але й він не міг «очолити» старшину на стінному зображенні Троїцької церкви. Причина — він був сліпим на одне око. А цього дефекту не має жодна змальована на західній стіні церкви особа.

Хто ж тоді зображений у композиції «Першого Вселенського...»?

Чимало деталей змальованого дають підстави віддалити хронологічні межі виконання цієї роботи до 1698-1699 років.

Аргументи ось які.

По-перше, Троїцька церква, споруджена у 1106—1108 роках, відреставрована 1698 р. На ній з’явилася висока барокова баня, обіч неї дві менші. Такий вигляд вона має на панегіричній гравюрі Івана Мигури (1705).

Зрозуміло, при перебудові церкви змінилось і внутрішнє її оформлення. Саме тоді на стінах з’являються зображення на різні релігійні сюжети. Поява в одному з них образу Івана Мазепи не випадкова: Троїцька церква відбудовувалася на кошти гетьмана.

По-друге, настінні розписи Троїцької церкви не могли зазнати серйозного впливу пожежі 1718 р. Адже церква мурована. Цілком можливо, що пожежа частково пошкодила дерев’яні конструкції, зокрема бані. Тому після 1718 р. вони зазнали певних змін.

По-третє, версія М. Петренка про те, що у 1720-1730 роках до Троїцької надбрамної церкви «замість старої прибудови з північного боку зроблено новий притвор» - досить хитка.

У звіті про реставрацію настінного живопису за 1991 рік вказано на виявлені саме тут кілька шарів малювань, нижні з яких фахівці датували ХVІІ ст. «Така атрибуція... не має підстав, - зазначає мистецтвознавець А. Кондратюк, - оскільки самої кам’яної прибудови не було до початку ХVІІІ ст.»

Дослідниця бере під сумнів висновки реставраторів, бо вони, мовляв, суперечать побутуючій версії зведення притвору, датування розписів.

Тим часом ці висновки дають підстави визначити побудову кам’яного притвору саме 1698—1699 рр., коли коштом Мазепи відбудовувалися мури лаври, а заодно й оновлювалася Троїцька церква.

Кам’яна прибудова з північного боку церковної споруди надійно захистила вхід до неї й мінімізувала наслідки пожежі 1718 р.

По-четверте, більшість персонажів «Першого Вселенського...» досить добре розпізнається у реаліях 1698-1699 рр.

Праворуч бачимо українську старшину на чолі з Мазепою (у центрі).

Його зображення дуже подібне до образів гетьмана, зроблених канцеляристом Самійлом Величком та гравером Захарією Самуйловичем. Нижче Мазепи стоїть генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, портрет якого зберігся (у Чернігівському художньому музеї). Позаду гетьмана - юний Андрій Войнаровський (графічний образ племінника теж дійшов до нашого часу).

Не маємо сумніву, що праворуч від Мазепи - його другий племінник, ніжинський полковник Іван Обидовський. За ним, імовірно, теж родич гетьмана, київський полковник Костянтин Мокієвський.

У лівій частині «Першого Вселенського собору» змальована не українська старшина, як подає Ф. Уманцев, а Петро І (у центрі) зі своїми родичами та царедворцями.

Відомо, що після серпня 1698 року Петро І наказав усім наближеним постригти бороди.

Виняток зробили лиш для Тихона Стрешнєва та Петра Прозоровського з огляду на вік та заслуги.

Ці промовисті деталі й підмітив художник.

Начальника Розрядного приказу Т. Стрешнєва він помістив одразу за царем. Той - немов головний нашіптувач коло лівого вуха свого господаря.

Начальник Приказу великої казни П. Прозоровський розміщений за рангом у першому ряду разом з Петром І, але за Федором Ромадановським, який у період відсутності царя був головою ради бояр і вирішував усі поточні справи країни.

Крім того, Московією управляли в 1697 — першій половині 1698 р. начальник Посольського приказу Лев Наришкін (рідний брат матері Петра І) та Борис Голіцин (вихователь царя).

Вони й змальовані один за одним праворуч від Петра. Це підтверджують й інші їхні прижиттєві портрети.

Оскільки іконостаси церков, фондованих гетьманом Мазепою, прикрашались у помітному місці його гербом, то, зрозуміло, після 1709 р. ці деталі замінялися, знімалися. Тому виникала потреба у значному оновленні цього важливого атрибуту храму.

Але як при цьому не знищено портрети Мазепи та його небожів?

Відповідь можна частково знайти у нотатках дослідника Києво-Печерської лаври С. Кілессо.

Він пише, що у ХVІІ-ХVІІІ ст. Троїцька надбрамна церква належала Микільському лікарняному монастиреві при лаврі, і в цій церкві службу слухали літні монахи і скалічені запорожці, які не мали родин і жили до кінця своїх днів при монастирях. Цитуємо: «Це сприяло чудовій збереженості інтер’єру Троїцької церкви».

Крім того, західна стіна Троїцької надбрамної церкви погано освітлена.

Зображення ж гетьмана та його прибічників розміщено високо вгорі, спробуй їх там упізнати. І ще: у Києво-Печерській лаврі духовенство добре пам’ятало, скільки хорошого зробив гетьман для духовних святинь усієї України.

Висловимо здогад і про час виконання головних розписів Троїцької надбрамної церкви.

На нашу думку, їх зроблено у 1699 р. Адже 8 лютого 1700 р. гетьман отримав від Петра І орден Андрія Первозваного, і цю деталь не оминули б маляри.

Російський резидент у Польщі інформував у 1700 р. московських урядовців: «Изо Львова апреля 15-го числа по календарю польскому, будто из-за Днепра пришла ведомость... такая, что гетман Иван Степанович Мазепа, и полковники приехали назад из столицы московской... сказывают, что Мазепа был во францужском уборе, и будто по указу царского величества велел бороду себе оголить». Тобто у 1700 р. гетьмана вже зображували б інакше.

У 1701 р. помирає племінник гетьмана І. Обидовський, у 1702 р. — генеральний обозний В. Дунін-Борковський. Отже, ці важливі зміни ще не були відображені на стінному розписі.

Сергій ПАВЛЕНКО, «Голос України»,

http://www.sian-ua.info/index.php?module=pages&act=page&pid=13416