Тюрма врятує культуру

Писати про ці неподобства вже набридло. Не помічати – не можна. Боротьба майже не приносить результату. Потрібні кардинальні системні зміни. На жаль, в суспільстві повністю відсутнє стратегічне планування. Отож, спробуємо поговорити про проблеми культури трохи під іншим кутом.

Майже щодня різноманітні ЗМІ оприлюднюють жахливі факти утисків установ культури, музеїв, пам‘яток, заповідників, парків… Журналісти пишуть гнівні статті, громадськість – листи, мешканці сусідніх будинків, яких зачіпляє напівзаконне будівництво, іноді ламають паркани та лягають під бульдозери. Буває, що громадяни перемагають. Частіше – програють.

Чомусь журналісти майже не пишуть про головних винуватців культурологічних конфліктів – різнокаліберних чиновників, які тихенько, як правило, в обмін на дипломати з грошима, підписують певні папери, порушуючи все, що можна.

Система працює так, що чиновники прекрасно захищені круговою порукою – адже рішення приймаються КОЛЕКТИВНО, найчастіше, у сесійній залі місцевої Ради. Знають, що винних ніхто не знайде, покарання не буде. Навіть у найганебніших випадках.

То може просто слід персоніфікувати відповідальних осіб, увівши жорстку кримінальну відповідальність за порушення пам‘яткоохоронного законодавства?

Ми давно говоримо про прийняття Закону «Про недоторканність приміщень, землі, колекцій державних музеїв». Навіть власноруч розробили проект відповідного Указу Президента. Мовчать. Не помітили. Вимагаємо створити департамент музеїв Мінкульту, навіть Держкомітет музеїв. Посилали листи, говорили з міністрами, заступниками. Тиша. Не розуміють. Зверталися до депутатів парламенту. Їм ніколи. Проводили інформкампанії в пресі, Інтернеті, на телебаченні. Ніякого результату. Чиновникам просто не вигідні прозорі, зрозумілі громадськості схеми, чіткі закони з однозначною відповідальністю. Самі знаєте, де ловиться найбільша риба…

Між тим, міжнародного значення пам‘ятки банально руйнуються невідомо ким і для чого. Як у Лаврі. Деякі споруди успішно знесено. На їх місці давно стоять бізнес-центри і готелі. Нещадно вирубуються ліси у національних заповідниках. Парки і сквери просто зникають. Вчора були. Сьогодні нема.

Трохи грошей, один розчерк пера – історична територія спаплюжена. А кому вони потрібні, ті інтелігентні протести десятка науковців і журналістів, яких називають громадськістю?!

Більше того, вже навіть болти на рівні Президента України, Кабміну, мерій, не можуть нічого зробити з забудовниками.

Пам‘ятаєте, як Президент вимагав знести відомий хмарочос на Печерських схилах? Ну і що. Практично добудували. Київ отримав чергового монстра. В центральних районах столиці, внаслідок хаотичної, злочинної забудови, грунтові води піднялися на 6-7 метрів. Почалося підтоплення. В музейних сховищах зацвіли експонати. То і що?

Рішення про припинення дивного будівництва навпроти Республіканського стадіону прийняли всі, хто тільки міг. І що? Забудовник не погоджується! Ніхто нічого зробити не може. Це не анекдот, це підготовка до чемпіонату з футболу…

Лише маленька команда журналістів часопису «Музеї України» активно брала участь у кримінальних драмах з рятування музею «Битва за Київ у 1943 році» (перемогли), Музею гетьманства (перемогли), Обсерваторної гірки (перемогли), Канівського історичного музею і міських музеїв міста (перемогли), Замку Попова у Василівці (музей переведено у обласне підпорядкування, пішли кошти на реконструкцію), допомагали десяткам інших музеїв, закладам культури. Було чимало болючих поразок…

А скільки скандалів пройшло повз нашу увагу – просто не встигаємо фізично і психологічно. Колеги-журналісти можуть значно доповнити і розширити список безладу на культурному фронті. Коли починаєш все це перераховувати – дуже надовго псується настрій… Аж до депресії.

То може спробуємо піти іншим шляхом? Давайте колективно розробимо Закон про недоторканність культурних установ, пам‘яток, архітектурних об‘єктів, заповідників, парків, історичних центрів стародавніх міст… Можливо, створимо перелік. Тут треба радитися. І передбачити жорстку кримінальну відповідальність за порушення. Дозволили якісь сірі клерки якесь незаконне будівництво, руйнацію – два-п‘ять років тюрми з конфіскацією. Всім, хто поставив підписи! Відповідну кару передбачити і тим, хто ті підписи збирав – організатори. Тільки у два рази суворіше покарання…

Порушив, вкрав, взяв хабар – в тюрму. Без скиглень про стан здоров‘я і політичні переслідування.

Тоді, в Україні буде порядок. Хоча б на рівні збереження історико-культурного середовища, екології.

І про місцеві Ради. Чи не здається Вам, що ці організовані майже злочинні угрупування, мають аж занадто багато прав і повноважень? А от освіта, культура, честь, совість відсутня там у переважної більшості членів. Бабло, стрілки, наїзди, дерибан – то їх компетенція…

Чи не час повернутися до проблеми власності землі?

Хто придумав оту ідіотську приватизацію, розпаювання?

Чому мешканці віддалених сіл з депресивних областей, отримавши десятки гектарів, які не можуть обробити, стали ще біднішими, а жителі приміської зони біля мегаполісів, в одну мить перетворилися на латифундистів-мільйонерів? І чому нічого не перепало жителям міст? Ми що, громадяни другого сорту? Чи не час повернути землю собі? У державну власність? Як кому треба – орендуйте.

Нині живуть ті, хто має гроші і владу. А це вузьке коло нахабних чиновників та олігархів, що теж вийшли з чиновників… Народу залишили роль масовки…

Мабуть, це чергова розмова з пустотою. Адже, нічого не зміниться найближчим часом. Хіба що, зерно ідеї потрапить у чіпку пам‘ять когось з молоді, ставши істиною і життєвою установкою. Колись, хтось із них візьме владу…

А нам залишається шукати десять патронів, після яких буде порядок. І чекати тисячу арештів, після яких почнеться ера справедливості… Тюрма врятує культуру. Культура врятує державу.

…Терористичні ідеалісти…

Віктор Тригуб, редактор журналу «Музеї України»