В серпні минулого року українсько-канадська археологічна експедиція провела розкопки у м. Батурині Чернігівської обл. В них брало участь 86 студентів і науковців переважно з Чернігівського державного педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка (ЧДПУ), а також з академічних установ, музеїв і заповідників Київа, Ніжина, Глухова, Батурина, Рівного та Чернівців. Начальником Батуринської експедиції є директор Інституту археології та стародавньої історії Північного Лівобережжя ЧДПУ доц. Володимир Коваленко, а його заступником--старший науковий співробітник Інституту Юрій Ситий. Член-кор. НАНУ Олександр Моця (Інститут археології НАНУ) є консультантом експедиції. Завідувач науково-дослідним відділом Глухівського державного історико-культурного заповідника мгр Юрій Коваленко керує археологічними розвідками. 

    Викладач словістичного відділу Торонтського університету та науковий співпрацівник Канадського інституту українських студій д-р Володимир Мезенцев та старший науковий співробітник Понтифікального інституту середньовічних студій у м. Торонто в Канаді проф. Мартін Дімнік приймають участь у дослідженні Батурина й публікації матеріалів розкопок. Видатний історик Гетьманщини і директор Канадського інституту українських студій в м. Едмонтоні проф. Зенон Когут та президент Наукового товариства ім. Шевченка в Америці д-р Орест Попович є патронами і науковими дорадниками Батуринського археологічного проекту.

    Розкопки залишок укріплень Батурина показали, що наприкінці ХІ ст. там спорудили невелику фортецю для захисту рубіжів чернігівського князівства. За писемними джерелами, у період польської влади на Чернігівщині (1618-48 рр.) на місці городища княжої доби в 1625 р. звели замок площею 1,3 гектари.

    На початку війни між Польщею й Московією 1632-34 рр. Батурин уперше захопили й спустошили російські війська. Після війни королівська адміністрація та магнати знову заселили місто й відбудували замок. Між 1634 р. та 1648 р. навколо нього спорудили велику на ті часи фортецю 26,4 га за площею.

    1648 р., у ході повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.), козаки звільнили Батурин від польських властей. У 1669-1708 рр. він був військово-адміністративною столицею козацької держави.

    Гетьмани Дем’ян Многогрішний (1669-72 рр.) та Іван Самойлович (1672-87 рр.) посилили й модернізували міську фортецю та замок-цитадель. Їх укріплення складались з потужних ровів, валів з внутрішніми зрубними приміщеннями, стін, веж і брам з дубових зрубів, заповнених глиною. На території фортеці й цитаделі відкрито мережу підземних потаємних ходів шириною 1,2-2,5 м і висотою біля 2 м. Батуринську твердиню будували поетапно місцеві майстри в цілому за давніми традиціями дерево-земляних оборонних споруд центральної України. Лише під впливом ранньомодерної європейської фортифікації планування напільних укріплень наблизили до полігонального та насипали земляні фланкуючі больверки.

    Піднесення Батурина досягло зеніту за гетьманування славного Івана Мазепи (1687-1708 рр.). Батуряни повстали спільно з ним проти тиранічного московського правління над Лівобережною Україною. 1708 р., за наказом царя Петра І, російська армія захопила, пограбувала і спалила Батурин, знищила його військову залогу та цивільне населення, включно з жінками й дітьми, разом біля 14 тисяч. Це мало правити за приклад покарання за вірність І. Мазепі та збройний супротив царевій владі на острах усім прибічникам повсталого гетьмана. Місто відродилось тільки через 40 років, але ніколи вже не досягло того процвітання і значення, як за Мазепиного “золотого віку”.   

    У 2007 р. чернігівські археологи, історики й художники підготували серію нових реконструктивних планів і малюнків виглядів Батурина та його зруйнованих оборонних і житлових споруд та садиб князівської й козацької доби, які розкопувались. Минулого літа експедиція продовжила розкопки залишок рядових жител і господарчих комплексів XVII-XVIII ст. на цитаделі та фундаментів розореного палацу І. Мазепи на батуринській околиці Гончарівці. Але основним об’єктом досліджень були рештки Троїцького собору у північно-східній частині фортеці.

    Вони показали, що там з другої чверті XVII ст. стояла дерев’яна церква. У 1690-92 рр. на її ділянці місцеві будівничі коштом І. Мазепи спорудили цегляний головний собор гетьманської столиці, Св. Живоначальної Трійці, з високою дзвіницею. 1692 р. Митрополит Київський Варлаам Ясинський поставив там настоятелем свого намісника, протоієрея з особливим почесним статусом, на пошану гетьману та його столиці. Під час навали царських військ у 1708 р. Троїцький собор було пограбовано й спалено. Руїни церкви та дзвіниці розібрали наприкінці XVIII ст.  

    2007 р. археологи розкопали фундаменти, що збереглись від східної і подекуди від центральної частин цього собору, та відтворили їх план і розміри. Храм мав три нави, три вівтарні апсиди і, правдоподібно, п’ять чи сім бань. Є археологічні підстави гадати, що його фасади прикрашали барокові ордерні колони чи напівколони на масивних підквадратних у плані п’єдесталах. Довжина собору була 38,7 м, а ширина--біля 22 м. Це була одна з найбільших церков у козацькій державі.

    Вірогідно, Троїцький собор Батурина належав до типу барокових тринавових банястих базилік з двома вежами на наріжжі чільного фасаду, поширених у католицьких країнах. І. Самойлович та І. Мазепа трансплантували цей тип храму з архітектурної школи Вільнюсу (Вільни) і адаптували до української православної традиції у 1670-90-х рр. Напевно, батуринський храм в основному побудували за зразком знаменитого  базилікального собору Троїцького монастиря у Чернігові (1679-95 рр.), який спорудив і оформив за стилем зрілого віленського бароко запрошений з Вільнюсу знаний німецький архітектор Йоганн-Баптист Зауер.

    Українські майстри творчо розвинули цей стиль з урахунком спадщини сакрального зодчества Київської Русі та прийомів козацького і московського бароко при створенні купольних базилік Києва, Полтави, Глухова й Гамаліївського монастиря на Сумщині наприкінці XVII--на початку XVIII ст. Троїцький собор Батурина міг запозичити деякі архітектурні форми (незвичайно мілкі у плані апсиди) та декоративні тричетвертні коринфські колони на високих цоколях від одночасних визначних базилікальних соборів Братського Богоявленського (1690-93 рр.) та Микільського (1690-96 рр.) монастирів у Києві, фундованих І. Мазепою. Ці шедеври української архітектури знесли за радянського режиму.

    Останні археологічні студії трохи пізнішого мурованого Мазепиного палацу на Гончарівці (перед 1700 р.) встановили, що його композиція і зовнішня орнаментація також наслідували дизайн екстер’єрів вищезгаданих церков Чернігова і Києва. Подібно до них, у синкретичному стилі батуринського палацу поєднали домінуючі риси віленського бароко з фасадними елементами українського бароко, які вживались у базиліках Києва та Полтави. За наказом президента Віктора Ющенка, Троїцький собор та палац І. Мазепи у Батурині відбудують в 2009-10 рр. на основі даних про їх плани й архітектуру, отриманих археологами.

    У центральній частині собору виявили зруйнований і пограбований підземний склеп, де був похований якийсь поважний сучасник І. Мазепи, можливо, перший настоятель чи благодійник храму. 

    На терені фортеці й цитаделі знайшли вісім срібних монет польського короля Сигізмунда ІІІ Вази (1587-1632 рр.), білоновий натільний хрест з рельєфним Розп’яттям, прикрасу жіночого одягу у вигляді квітки з пелюстками, сплетену із срібних дротиків й оздоблену скляним бісером, посріблений бронзовий кулястий гудзик, шматок тканини від облачіння священника (здогадно, від розорених заможних поховань Троїцького собору), бронзову бляшку від поясу у формі пальметки, залізні щипці та вагову гирьку, фрагмент декоративної кістяної платівки з гравірованим рослинним орнаментом, бронзове позолочене навершя руків’я дорогої шаблі чи палашу у вигляді стилізованої голови лева (імовірно, польського чи західноєвропейського виробництва), залізні уламок перехрестя шаблі й остроги та свинцеві мушкетні кулі XVII-XVIII ст. (релікти бойових дій 1708 р.). Ці археологічні знахідки свідчять про непересічний рівень ремесла столиці Гетьманщини та її торгівельні зв’язки зі Заходом. У місті розвивались ковальська, ливарна та ювелірна справа, обробка кістки, виготовлялись зброя, обладунок вершників, цегла, вапно та інші будівельні матеріали.

    Розкопки відкрили багато фрагментованих високохудожніх керамічних полив’яних і теракотових кахлів з рельєфними геометричними й рослинними візерунками, які облицьовували пічі в житлах козаків і міщан на цитаделі та у палаці І. Мазепи. Особливо цінними є рідкісні кахлі з рельєфами кінних козака і лицаря зі списами та уламок, де зображено ноги чоловіка у європейському бароковому вбранні й взутті.   

    У Гетьманщині такі репліки зображень західних військових, шляхтичів та міщан зустрічаються тільки на кахлях Батурина Мазепиного часу. Місцеві керамісти розвивали національні традиції виробництва і декору кахлів у техніці мілкого рельєфу й поливи різних кольорів, а також засвоїли і оригінально переробили у самобутній народній манері деякі сюжети та орнаментальні мотиви кахлів чи творів образотворчого мистецтва Литви, Білорусі, Польщі і, можливо, Голландії XVII-XVIII ст. Після нищівної руйнації міста московським військом у 1708 р. художні ремесла, включно з виготовленням кахлів з декоративним рельєфом, там не відродились.

    Поблизу собору Св. Трійці та на цитаделі археологи дослідили рештки двох спалених дерев’яних жител гетьманського періоду. У підвалі одного з них виявили кістяки двох забитих мешканців. Під час земляних робіт на південному передмісті Батурина у 2007 р. знайшли багато кісток (збереглось сім черепів) дорослих та дітей, які, правдоподібно, загинули  від того нападу. Один з черепів розкроєний майже навпіл, а другий має пробите чоло.

    Торішні розкопки у Батурині здобули важливі археологічні джерела для вивчення соціально-економічного і культурного розвитку цього центру козацької держави. Уперше вдалось дослідити залишки зруйнованої церковної архітектури міста XVII ст., його головного собору Св. Трійці, досі невідомої споруди Івана Мазепи. Археологічні матеріали, накопичені у ході багаторічних розкопок Батурина, підтверджують і суттево доповнюють обмежені писемні відомості та народні перекази про цілковите знищення гетьманської столиці разом з її населенням російським військом 2-4 листопада 1708 р. У листопаді цього року в Україні буде на державному рівні відзначатись 300-ліття Батуринської трагедії.

    Українсько-канадська археологічна експедиція продовжила розкопки Батурина у травні-вересні 2008 р. Цей проект спонсорує Канадський інститут українських студій (Програма дослідження Східної України ім. Ковальських), Наукове товариство ім. Шевченка в Америці (Фонд ім. Антона Савицького) та Понтифікальний інститут середньовічних студій у Торонто. Висловлюємо також глибоку подяку за субсидії, які 2007 р. надали на досліди Батурина та підготовку публікацій Фонд кафедр українознавства при Гарвардському університеті у США (виконавчий директор д-р Роман Процик), Меморіальний Фонд ім. Марусі Онищук та Іванка Харук при Канадському інституті українських студій, Фундація “Прометей”, кредитова спілка “Будучність” (Торонто) та Фонд “Поміч Україні” у м. Монреалі в Канаді.

    За детальною інформацією про археологічне та історико-архітектурне вивчення Батурина можна звернутись до автора статті (тел.: (416) 766-1408; е-пошта: v.mezentsev@utoronto.ca) .

Д-р Володимир Мезенцев

Торонтський університет та