Приміром, погортавши один з останніх номерів цього видання, читачі могли сповнитися почуття подиву. Газета, яка з моменту своєї появи регулярно критикувала мера Дніпропетровська разом з усією міською владою, раптом дала задній хід і зарясніла похвалами і компліментами. Невдовзі виявилося, що мер зовсім не такий, як стверджувалося раніше. Просто робити йому хоч щось протягом 11 років заважали депутати міськради, які рубали всі його ініціативи на корені. А багаторічний застій, який видно в місті неозброєним оком, був названий результатом «досягнення стабільності».

Більш того, спочатку газета писала буквально наступне: «Іван Куліченко призначив своїм першим заступником керівника фонду «Наш дім - Дніпропетровськ» Ігоря Циркіна … Це перемога для тих мешканців Дніпропетровська, для кого образ рідного міста збігається з образом Івана Куліченка …»

Але стривайте, про який «образ Івана Куліченка» йдеться? Всі 3 роки свого існування «Лівий берег» тільки тим і займався, що створював цей самий образ. «Несупермер», «розбурханий чепурун», «кульгава качка», «міський голова - кістяна нога», «наш доморощений мачо», «забронзовілий до неподобства мер» - це найбільш м’які епітети, що злітали зі сторінок цього видання на адресу Івана Івановича.

Пригадується, не менших компліментів ще недавно заслуговували передвиборчі потуги мера провести елементарний суботник. «… Ось і наш мер Іван Куліченко, як ведмідь після багаторічної зимової сплячки на дніпропетровському смітнику, ніби з ланцюга зірвався перед виборами … От вже справді, щоб нашому меру, що довів місто «до ручки», знову зайти дуже високо, потрібно опуститися дуже низько … » («Лівий берег», № 95, 16-22.04.2010).

Зараз же видання включилося в активну передвиборну агітацію, не пропускаючи жодного приводу похвалити главу міста, чи то буде відкриття нової гойдалки, чи то екскурсія дірявими дахами будинків - мовляв, ось який мер молодець, ні дати ні взяти - господарник.

Хоча раніше методи управління Івана Івановича були описані як не можна точно: «Під керівництвом Івана Куліченка Дніпропетровськ нагадує скажений трамвай, який на всій швидкості мчить по не ремонтованих рейках до катастрофи під керуванням сп’янілого вагоновожатого» («Лівий берег», № 105, 2-8.07. 2010).

Нещодавнє вступ мера до лав Партії регіонів до загального здивування читачів викликав радість журналістів як «Лівого берега», так і інформаційного агентства «Новий міст», які назвали цю подію не інакше як «маневром місцевої організації Партії регіонів щодо приєднання до себе мера, який досі має один з найвищих (та невже?) рейтингів і до цих пір користується значною часткою довіри (що, правда?) серед жителів Дніпропетровська».

От тільки цікаво, що ще на початку червня, коли з’явилися перші чутки про намір Івана Куліченка вступити в партію, ці ж видання в один голос звинуватило мера у спробі «сховатися за рейтингом президента і Партії регіонів», щоб «піти від відповідальності за доведення до занепаду міського господарства».

Та й незрозуміло, про яку «значну довіру» і «високий рейтинг» Куліченка раптом зайшла мова? Адже тільки нещодавно «Новий Регіон» опублікував результати чергового соцопитування, згідно з яким «для Куліченка характерний стійкий спад і рейтинг його «повзе вниз» і «з 2008-го по 2010 рік рейтинг мера знизився вдвічі». Більш того, «можна стверджувати, що причини, через які і відбувається це невпинне зниження рейтингу Куліченка, чинний мер усувати не буде. Єдине, що зараз може цікавити Івана Івановича, - це як забезпечити собі третій термін в мерському кріслі. Природно, спосіб на кшталт «підняти місто з рукотворних за останні 10 років руїн» для Куліченка не годиться».