Микола Сядристий: «Я вирішив почати з головного…»

Майже кожен українець хоч раз побував у древній святині Землі Київської – Києво-Печерській Лаврі. Звісно, багато хто заходив і до виставки мікромініатюр Миколи Сядристого.

Познайомитися з Миколою Сядристим запропонував щирий прихильник «Слова Жінки», герої наших публікацій (див. «СЖ», Зустріч Четверта, 2013) – пан Сергій Коваль. Говорив про майстра і його роботи з захопленням, сказав, що Микола Сядристий радо допомагає різним людям…

ВСТАВКА

Відомий майстер мікромініатюр Микола Сергійович Сядристий народився 1937 року в селі Колісниківка на Харківщині. Учився в Харківському художньому училищі. Закінчив Харківський сільськогосподарський інститут імені Докучаєва.

З 1960 по 1967 рік працював агрономом на Закарпатті, а з 1967 по 1974 рік – інженером в інституті системи Академії Наук України. Майстер спорту СРСР, абсолютний чемпіон України з підводного спорту. Людина різнобічних інтересів Микола Сядристий понад 50 років займається створенням мікромініатюр. Всі роботи виконує тільки вручну, за своєю неповторною для кожного разу технологією.

Автор книг: «Чи важко підкувати блоху?», «Таємниці мікротехніки», збірки поезій «Мить». Удостоєний звання «Народний художник України».

Кілька місяців поспіль збиралася до видатного майстра – все підбирала таку тему номеру, де б розмова з Миколою Сядристим була найдоречнішою. Була переконана, що цей геніальний чоловік знає трохи більше, ніж звичайна людина – має від Бога дивовижний Талант, що дав йому змогу відкрити постійну виставку його мікромініатюр, яку називають музеєм, судячи з усього, мав непогані стосунки з владою, об’їздив він весь білий світ, щиро любить свою землю (інакше міг би осісти десь інде), та й вік людина має поважний. Як на мене, номер про Україну і Світ, як жоден інший відповідав розкриттю такої особистості.

На диво погожої листопадової днини я завітала до музею на гостини до Миколи Сергійовича Сядристого.

    «Хохли» – це пострадянські раби»

Знаний майстер мікромініатюри зустрів мене не в залі з експозицією, а у своєму невеличкому кабінеті на другому поверсі. Мені одразу здалося, що Микола Сергійович перебуває у не зовсім гарному гуморі… Проте про зустріч було домовлено заздалегідь, я вже приїхала, тож дипломатично почала з себе і журналу. Назвалася, поклала на стіл видання, сказала для годиться два слова на початок розмови, ввімкнула диктофон…

• Ми – пострадянські раби, – сходу ошелешив мене Сядристий. – Ніколи не могли і не зможемо об’єднатися. Знову хитрі керманичі використали Майдан у своїх інтересах… Знаєте, яка найбільша біда України? (Трохи помовчавши, згодом відповів сам собі). «Хохли»…   

«Хохли» – це не українці, хоча серед сотні наших людей – більше семи-десяти справжніх українців не зустрінеш. Трагедія на Донбасі сталася якраз через те, що «хохли» не хотіли думали і підтримували за москалів. Коли ж піднялася місцева босота і в них квартири повідбирала, то вони поїхали по всій Україні – у Київ, у Львів, і тут вимагають, щоб ми їх жаліли, годували...

Це – раби, рабів не зробиш вільними людьми зразу, в один чи два роки, адже ми 75 років знаходилися «під водою». Раби давно складають велику частину українського народу. Не я один зробив таке «відкриття». Про рабів говорив великий Тарас Шевченко у своїй незакінченій поезії «Юродивий»: «А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали чуби, німії подлії раби». Про це писала Леся Українка і Іван Франко. Я часто цитую Олександра Довженка: «У чомусь найважливішому, в чомусь найсуттєвішому, ми, українці, народ нікчемний, у нас немає поваги до самих себе. Ми вічні парубки, а Україна наша вічна вдова»…

…Люди часто бажають самі бути задуреними. «Хохли» утворюють тупий натовп, який часто безсовістно використовують хитрі керманичі. Існує ціла система задурманювання свідомості мас, я її зву «психопаталогією натовпу»: говорити, що люди хочуть почути, а робити своє – що потрібно тобі. Поведінка державних керівників з нашим нещасним народом у всі часи нагадувала поведінку такого завзятого пройдисвіта-бабія з красивою, але, вже вибачайте, тупою дівицею. Головне – її вкласти до ліжка, і, аби досягти цього, можна говорити і робити, що завгодно. Як не дивно, люди ведуться на таку поведінку… Явна патологія, але так воно є.

Це знали і використовували вожді, які керували людьми. «Какое счасть для правительства, что народы, которыми они управляют, ни о чем не думают», – ділиться Адольф Гітлер*. А ті, ким керують, – цього знати не бажають, на жаль…

22 роки я займаюся дослідженням тоталітарних режимів, опублікував купу інформації на цю тему, сайт власний маю – ніхто нічого не читає... Пересічному українцеві – «хохлу» тому самому – це не потрібно! (Майже розпачливо вигукнув немолодий дослідник). Та технологія, про яку я тільки-но сказав, з нації робить натовп.

Від «СЖ»: не стану лукавити, мене дуже здивував початок нашої розмови. Хотіла навіть заперечити, що нині якраз з натовпу формується нація, проте не вдалося… Пан Микола кинув різкий погляд і нагадав, що невміння слухати – погана звичка того самого «хохла». Тож довелося слухати без втручань.

*Адольф Гітлер, «Застольные разговоры Гитлера», Хью Тревор-Рошер, с. 228

Тоталітарні режими та їхні вожді

Помітивши моє розгублення, пан Микола перепитав:

• Незручні речі кажу, так?.. А чому все так? Тому що влада комуністів в нашій країні ніколи не переривалася. Після 1991 року до влади прийшли гірші з комуністів – ті, які легко могли перефарбовуватися. Вони перехрестилися у демократів. Велика імперія Радянський Союз, ідеологічним батьком якого був «товариш» Ленін, не зник, він залишився – лише розпався на менші удільні радянські «князівства» – Україну, Білорусію, Казахстан, де й досі продовжують правити удільні «князькі» по «завєтам Ілліча»…

Я вирішив почати з головного – з вивчення теоретичних основ ленінізму і марксизму. По правді кажучи, цього й досі аргументовано і послідовно ніхто не захотів зробити. Працюю винятково з першоджерелами: вивчив повне зібрання творів Леніна, п’ять десятків томів праць Маркса і написане Гітлером. Це мені дозволяє з упевненістю стверджувати, що ці три демонічні історичні постаті пов’язані. Всі вони – ідеологи тоталітарних режимів. Гітлер прямо стверджував: «Я всегда учился у своих противников. Я изучапл революционную технику у Ленина, Троцкого, прочих марксистов…»,  «Я учился у большевиков. Я не боюсь говорить об этом» .

Бачимо, що на 24-му році Незалежності в Україні почали валити пам’ятники Леніну. Це добре, але це – емоційний виплеск. А Леніна потрібно розвінчати і в його теоретичних працях, бо ж імперіалістична Росія та її теперішній очільник і досі діють істинно «по-лєнінськи».

Нині ж я займаюсь вивченням праць Маркса. Хочу розкрити суть цієї особистості виключно на основі його власних висловлювань, готую книжку, де викладу і свої міркування і безліч цитат. (Говорячи це, Микола Сергійович підійшов до великої шафи, дістав з неї стос паперів. Виявилося, що це – сторінки з робіт Карла Маркса). Дивіться сюди, я перелопатив 50 томів Маркса – більше тридцяти тисяч сторінок і вирвав звідти 30-ть (показує сторінки з виділеними маркером цитатами). Це – колосальна безперервна робота. Маркс в своїх теоретичних працях пропагував хаос: «Словно Бог по мирозданью// средь розвалин шествовал бы я,// слово каждое – деянье//, я творец земного бытия! (Твори,, том  40). Ці вірші належать перу основоположника комунізму.

Корисно почати з моральної характеристики цих особистостей – з ким, власне, ми маємо справу. «Коммунисты вообще не проповедуют никакой морали» – каже Маркс (Твори, том 3, с. 236). Ленін і собі: «В политике морали нет, а есть только целесообразность» (ПЗТ, том 42, с. 246)

Люди ж – «маси», як вони говорили про тих, підтримкою кого користувалися – для них були лише інструментом політичної гри. «самый человечный человек» радить, як потрібно себе поводити:  «Надо ко всем людям относиться без сентиментальности, надо всех держать на расстоянии, и постоянно держать камень за пазухой». (ПЗТ, том 4, с. 345) Відверті характеристики дає він й основній рушійній силі комуністичної партії – пролетаріату: «У нас нет другой опоры, кроме миллионов пролетариев, которые слошь и рядом тупы, неразвиты м неграмотны, но которые идут за своей партией» (ПЗТ,том 42, с. 249).

Жодними моральними принципами вожді «переобтяжені» не були…

Хотів би торкнутися і надзвичайно болючої теми – терору проти українських селянства. Багато дослідників – послідовників ленінізму – ще й досі стверджують, що терор був сталінською технологією. Нічого подібного!.. Ленін навіть в своїй статті про релігійних діячів пише: «Террор должен бать волнообразным и кратким. Иначе массы не выдержат» (ПЗТ, том 39, с. 416). Власне, і ГУЛАГ– найбільшу світову систему по знищенню людей – почав створювати Ленін. При ньому з’явилися перші 40 таборів, а Сталін їх кількість довів до 320. Я маю цю інформацію: зібрав історію всіх радянських концтаборів, історію їхнього створення. Все життя я збираю ці дані, документи. Маю повно доказів по нищенню інтелігенції, в якій Ленін бачив головного ворога:  «У советской власти нет надежной интеллигенции, и даже та, которая перешла на нашу сторону, все время ждет нашого падения, но мы будем их излавливать и расстреливать…».

Не влаштовувало Леніна і самодостатнє помірковане господарське українське селянство, яке складало основу української людності. Він писав: «Борьба с крестьянством по затрате сил и времени у нас будет более тяжелой, нежели борьба с Деникиным, Колчаком, Юденичем и белогвардейскими генералами, ибо из каждого крестьянина вырастает новый Корнилов. И мы будем бороться с крестьянством всеми имеющимися у нас средствами, в том числе тихой сапой…» (ПЗТ, том 11, с. 222).

«Вождю мирового полетариата» будь що потрібно було знищити українське селянство як клас. Єдиним шляхом для цього було відібрати в нього землю і господарство, але спочатку – ослабити селянство. Для цього потрібно було роздробити його, і вождь дає вказівку підлеглим: «Советская власть в деревне очень слаба. Мы должны расколоть деревню на два враждебных класса. Мы обязаны расжечь в деревне ту же гражданскую войну¸ что мі смогли сделать в городе…». У кожному українському селі неважко було знайти пару-трійку ледарів, босяків, злодіїв, які не бажали жити трудовим життям батьків і дідів. На них і робилася ставка… Були такі люди і в моєму рідному селі: злодії, пияки, гуляща жінка. Вони й стали опорою ленінської політики створення колгоспу у нашій Колісниківці…

Від «CЖ»: взнаєте ленінську технологію, яка нині стала в пригоді керманичам Кремля – «расколоть на два враждебных класса», «расжечь гражданскую войну»? Це – технологія знищення нашого народу, вона викладена в працях Володимира Леніна і ще й досі успішно діє в Росії. Хіба не це ми нині спостерігаємо на Сході України? Ось і виходить, як не сумно, що «Ленин – жил, Ленин жив, Ленин будет жить…»

«У нас ще дуже багато роботи…»

Моє давно заготовлене запитання до пана Миколи було про майбутнє України:

• Миколо Сергійовичу, Ви багато їздили, бачили, як живуть в інших країнах. Яким бачите майбутнє України? Досвід яких країн може стати корисним для України?
• Так я об’їздив увесь світ, щодня до мене у музей приходять люди з різних куточків світу та України. Тому я добре знаю Україну і українців, знаю, чим вони живуть, вивчаю тенденції історичних процесів, про що ми сьогодні з вами і ведемо мову. Кажу Вам – у нас ще дуже багато роботи, для того, щоб відродити те, що руйнувалося 70 років – потрібно хоча б 15-20 років. (Чоловік дістав з нагрудної кишені… гаманець. Там лежала акуратно складена купюра.) Знаєте хто це?.. Прем’єр-міністр Сінгапура, який згодом став його президентом – Лі Куан Ю. 25 років тому він прийшов до влади і перетворив за четверть віку це місто-країну в Рай… Я там побував 1996 року, а потім 2012-го – разом з делегацією Януковича. Мене вразило це місце на планеті! Воно горить і переливається вогнями, як дорогоцінний алмаз. Хмарочоси із скла світяться, всюди – чистота, квіти, дерева, фонтани, жодного папірця ніде немає. Уявіть, у мене в аеропорту поліцейський забрав жувальну гумку, щоб я її ніде бува не кинув!

Як так сталося, що цьому правителю за чверть віку вдалося доправити свою мінікраїну в ХХV століття? Дуже простими, проте дуже жорсткими методами. Протягом 20 років він робив, як я кажу, жорстке «обрізання» тим, хто не розумів мови закону. Прийшовши до влади, Лі Куан Ю посадив до в’язниці більше десятка олігархів, цим самим довівши сінгапурцям, що ті, хто будуть нечесно заробляти гроші – сидітимуть у буцегарнях… Він знищив систему урівнялівки. В Сінгапурі досить багато заможних людей, але всі вони досягли своїх статків виключно завдяки природним талантами, а також – тому, що працюють набагато більше за інших. З іншого боку, керманич Сінгапуру створив таку систему розподілу благ, яка змушує багатшого ділитися з біднішим – весь час справно виплачувати податки. Нині в країні панує Закон. Його бояться найбільше. Так і має бути. В Америці пересічний громадянин найбільше боїться податкової інспекції… У розвинутих країнах – Швеції, Норвегії, Швейцарії – люди не уявляють, що можна порушувати закон.

• Ви думаєте те, що зроблено в Сінгапурі, можливо запровадити і в Україні?
• Ні, у нас це сьогодні і найближчим часом здійснити неможливо. Наш нинішній президент за час свого перебування на посаді цього зробити не зможе, він ніколи не піде на такі жорсткі міри. Тому і кажу – нічого легкого поки Україну не чекає… По-перше – тому що люди, українці, не хочуть мислити, по-друге, тому що до влади знову прийшли ті, хто використовують людей у власних інтересах, по-третє – тому що люди вважають, що хтось за них має прийти і зробити, а самі змінюватися не бажають…

Я уважно слухала старшого чоловіка, який об’їздив усю земну кулю, але якось раптово вирвалися запитання:

• Сингапурська система наведення ладу тримається на страху? Люди бояться покарання – тому й притримуються закону?
• Не згоден з Вами. Ця система тримається на Законі. Сінгапур – приклад законослухняного суспільства, там панує Закон. Лі Куан Ю за чверть століття змінив психологію людей. У Сінгапурі 4, 5 мільйонів населення, а ВВП (валовий внутрішній продукт. – Ред.) у 10 раз більший, ніж в України. Це здається фантастичним, у це важко повірити!..

Світ врятує Любов і Поезія…

Наразі мені стало сумно після вердикту пана Миколи щодо майбутнього України, хоча за цей рік ми не раз пересвідчувалися в тому, як в Україні неможливе ставало цілком можливим… Здається, мій співрозмовник теж помітив мою засмученість. Він запропонував зійти до експозиційної зали… Без жодних попередніх коментарів пан Сядристий почав цитувати віршовані рядки на стінах:

• Изо всего, что в жизни не сбылось.

Иль было, словно миг, на этом свете,

Останутся лишь вечный купол звезд

И дующий в лицо влюбленным ветер.

Потужний вірш… Аж не віриться, що я написав, хоч вірш – мій, правда, написаний багато років тому.

• Ваші вірші – про Вічне. Тобто Любов вічна, пане Миколо? – з надією перепитала я.
• Так, вічна, а цей вітер – «блоковський» тут дуже доречний… (Він перейшов до наступного вірша). Ми тепер попали у пастку, і ніяк не можемо зрозуміти, як ми там опинилися, і як звідти війти. Ми не цінували Свободу, яку в 1991-му отримали безкровно і майже без бою:

Осознать себя почти каждому лень,

Иль душа не влюбилась в суровость Свободы?

О, нет! Это прежнего времени тень

Судьбою легла на грядущие годы.

Або оце – таїна Світу тримається на дрібницях, до речі, на них тримається будь-яка система..

На празднике Космической игры

Я видел в малом целые миры:

На паутинке чья-то жизнь держалась,

Или скала от капли разрушалась.

Можна скільки завгодно говорити про любов до людини в масштабах держави, але якщо ця держава не цікавиться долею окремої людини – то вона приречена зруйнування…

Мої вірші  – про любов, про смерть, про владу, про невідворотність покарання. Вони ніби прикріплені до моїх робіт, але абсолютно природно сприймаються й самостійно. (Історик на моїх очах миттєво перетворювався у Поета. Це було дивовижне перевтілення…)

Це – про сенс життя:

Мы спорили о смысле Жизни,

А волны, берег омывая,

базальт в песок перетирали…

Все минає, всі вожді-узурпатори, які вважають себе вічними – відходять. Я виріс у слобожанському степу, поряд з нашим селом було ще три. З цих сіл – жодної хати не лишилося, навіть сліду немає, що вони були – одна трава… А там жили – цілі покоління, з наймолодшим я до школи ходив. Мені здається, це було сотні років тому – в минулих життях, де я колись жив… Це навіть страшно…

А цей – ніби про нашу сучасність:

В великих драмах бытия

Победа тайно спит в могилах,

Свои накапливая силы

Для судного в итоге дня.

Це написано про Радянський Союз, але те саме можна було написати про Рейх і про сучасну Росію.

І, ніби завершуючи нашу розмову, Микола Сергійович знову цитує:

• Это кажется только, что идем по прямой,

Сквозь года и манящие дали ,

А по сути спешим, чтобы снова домой

Возвратиться по вечной спирали.

Знаєте – всі великі поети завжди були в опозиції до влади. Поет – ближчий до Бога, тому у мене величезна поетична бібліотека найкращих поетів світу. Поезія – це моя протиотрута від політики, якою я, на жаль, займаюся 45 років…

Від «СЖ»: моє перше враження розгубленого здивування відійшло, закінчувала я розмову з мудрим мислителем… Хотілося ще і ще слухати поетичні мініатюри Сядристого. Мене тішило те, що пан Микола під кінець нашої зустрічі був налаштований зовсім по-іншому, ніж спочатку… Тому є надія, що Любов і Поезія врятує Світ, і звичайно, Україну!..

З майстром спілкувалася Ганна Земко