Знайдена
найповніша колекція українських марок!
  Наша команда
полювала на цю колекцію вісім років! Спершу існування найповнішої колекції
українських марок періоду 1918-46 років, сприймалося як легенда. Потім пішла
інформація про марки УНР з спецхрану Історичного музеї у Москві. Згодом якась
закордонна спецслужба розсекретила документи про операцію часів Холодної війни.
А ми зрозуміли, що це не легенда! Колекція існує! Вдалося знайти власника!
Розпочалися довгі торги-переговори. І ось – перемога!
Історія має
конкретний шпигунський присмак. Можливо, якісь секретні люди у Москві дуже
здивуються… Нагадуємо, що це з рубрики «Сіра зона історії і міжнародної
політики»… Ні спростувань, ні підтверджень… Викладати буду натяками. Ті, хто
треба, зрозуміють.
Отож, в одному
великому місті жив артист. Мав почесні звання, славу і одну непереборну
фанатичну пристрасть – марки. Вважався авторитетом у філателії, запрошувався як
експерт у найрізноманітніші соціалістичні установи. У тому числі до музеїв. Мав
доступи до секретних спецхранів. Іноді бував за кордоном. Можливо, там його і
завербували…
Що і кому, якими
каналами він передавав – нам невідомо. Але, можна впевнено стверджувати – в
одному із спецхранів великого міста відбулася підміна дуже багатьох марок. У
тому числі унікальної серії від УНР до таборових марок дивізії «Галичина» у
Ріміні…
Десь у 1980-82
році, зник і експерт-філателіст.
Нині йому дуже
багато років, стара пристрасть та нове прізвище.
Знадобилося вісім
років, аби це все зрозуміти і знайти колекцію.
Той чоловік не
українець. Не дуже розуміє значення колекції для України. Саме тому і вдалося
домовитися про зустріч, умовити показати колекцію і врешті її викупити.
Вона в
українських руках у США. Нині триває її вивчення.
Після чисельних
прохань, часопис «Музеї України» отримав кілька фотографій марок.
Сподіваємося,
мати більше світлин. Їх значення для філателістів і науковців – безцінне. Нам,
як завжди, залишаться лише фотографії. І ми до цього давно звикли.
Зрозуміло,
багатьох цікавитиме питання вартості колекції. Нинішній власник поки-що не
збирається її продавати. Оцінювати на відстані, не маючи повного опису –
безглуздо. У будь-якому разі, оціночна вартість дуже велика…
Спробуємо
оприлюднити більше деталей найближчим часом…
Головне,
українська колекція нарешті потрапила до українських рук. Це головне! І треба
зробити так, щоб наша історія, наші колекції були у наших, українських руках.
Це – принципово!
Українці повинні
стати господарями власної історії! Без окриків і корекції, особливо, з певних
закордонних центрів.
Спершу
втрачається історія, потім власність, і нарешті – державність… Все знову
повторюється…
Віктор Тригуб,
редактор журналу «Музеї України»
| 
